Самостійна робота

    учнів, як засіб розвитку     пізнавальної  активності

і творчого мислення. 

Вступ.
            Не тільки старайтеся передавати людині знання, а й прагніть, щоб вона отримала потребу сама доходити до них.
                                                                                 В. Одоєвський.

   Протягом століть йшов пошук досконалих методів навчання учнів педагогами, психологами узагальнювався певний досвід, пропонувалися нові ідеї в галузі вивчення гуманітарних наук.
   У наш час зростає потік інформації, поширюється тенденція до відтворення справжньої історії і права, без перекручувань і фальсифікації. На сторінках преси з'являється ряд альтернативних думок на певні історичні проблеми і, навіть, цілі періоди, обсяг знань надзвичайно швидко збільшується.
   Сучасна школа повинна виховувати у школярів здатність до самостійної навчальної діяльності, самостійного здобування знань, і проявляти такі якості мислення, як самостійність, активність, гнучкість, швидкість.
   Ця тема в наш час є дуже  актуальною, тому що самостійна робота з учнями на уроці і в позаурочний час - це використання різноманітних видів індивідуальної і колективної навчальної діяльності учнів, яка здійснюється ними на навчальних заняттях або вдома за завданнями вчителя , під цього керівництвом , однак без його безпосередньої участі.
   Об'єктом мого  дослідження є самостійна робота учнів на уроках  історії.
   Предметом мого дослідження є використання форм самостійної роботи учнів як засіб ефективного застосування набутих предметних компетентностей на уроках  історії.
   Навчити учнів самостійно здобувати знання, розвивати їх пізнавальні здібності - одне з найважливіших завдань школи на сучасному етапі.            
   Актуальність  даної проблеми в наш час дуже велика, саме тому, що в сучасній освіті діти з раннього шкільного віку починають вивчати історичну науку ( Історія Стародавнього світу, Історія нового часу, Історія України та ін.), в якій дуже важлива пізнавальна самостійність.
  Проте, незважаючи на велику кількість публікацій з цієї проблеми зазначені дослідження не вичерпують усіх аспектів багатогранної проблеми активізації пізнавальної самостійної діяльності школярів. Практика переконує, поки що залишається низький рівень сформованості самостійності учнів. Тому залишається актуальними подальше вдосконалення змісту, форм, методів і засобів навчання, спрямоване на реалізацію у навчально-виховному процесі принципу самостійності

ІІ. Основна частина
    Сучасним школярам дуже важко розібратися, правильно оцінити ряд подій виходячи із того потоку інформації ( досить суперечливої), яка виплескується на нас із  преси, радіо й телебачення. У зв’язку із цим виникає необхідність вирішення ряду проблем. Однією із таких проблем, що потребує негайного вирішення є проблема формування в процесі навчання активного, самостійного, творчого мислення школярів. Учням потрібно допомогти позбутися шаблоного, стереотипного мислення, стандартних установок та навчити проявляти такі якості мислення, як: самостійність, активність, гнучкість, швидкість й інші.
    В навчанні історії слід розрізняти:
1) самостійність мислення проявляється при розгляді суті явищ (подій, процесів) та веде до формування переконань; із нею тісно пов’язана й самостійність в використанні навичок й вмінь, прийомів розумової роботи, методу пізнання;
2) самостійність характеру, поведінка особистості, яка виражається в умінні чинити  у відповідності із своїми поглядами,  відношенням до оточуючого;
З) самостійність поштовху до діяльності, її мотивів, для неї важливі прояви інтересу, ініціативи, творчості;
4) самостійність в практичній діяльності.
   Не варто забувати, що існує принципова різниця між пізнавальною діяльністю: а) при передачі готових знань; б) при формуванні знань на основі самостійної розумової діяльності учнів. Головним виглядом пізнавальної діяльності учнів за способом передачі готових знань є запам’ятовування, при слабкому прояві розумової активності й самостійності.
   На початку 50-х років був запропонований пізнавальний процес, при якому знання формуються на основі самостійної розумової діяльності учнів. Учень без сторонньої прямої допомоги повинен розібратися в явищах суспільного життя, розкрити їх суть. Пізнання рухається від явища до суті, а від суті знову до явища, але й тепер це явище усвідомлюється повніше, глибше. Самостійне розкриття суті явищ органічно пов’язане із використанням знань, умінь, життєвого досвіду учнів.
   Для організації самостійної навчальної діяльності необхідно забезпечити її доступність й різноманітність, враховуючи при цьому вікові та індивідуальні особливості учнів,  дотримуючись дидактичних вимог.
    Самостійна робота під час уроків історії має велике навчальне і виховне значення. Вона може дати бажані наслідки лише тоді, коли вчитель застосовує її у певній системі та послідовності, правильно керує нею, працює в тісному контакті із вчителями інших предметів, особливо гуманітарного циклу.
   В чому ж полягає суть самостійної роботи?
   Самостійною є та діяльність, під час якої учень здійснює без сторонньої прямої допомоги, спираючись на свої знання, мислення, вміння, життєвий досвід, переконання, й яка, через збагачення учня знаннями формує риси самостійності. Самостійна діяльність являє якість процесу пізнання, рису особистості учня й форму організації навчання.
    Розвиток самостійності в процесі навчальної діяльності включає у собі такі сторони:
- ставлення вчителя до проявів самостійності;
- уміння учнів самостійно планувати свою навчальну роботу;
- уміння виділяти головне й другорядне;
- оцінку учнем труднощів у вивченні матеріалу;
- наявність чи відсутність в учня інтересу до матеріалу, який вивчається;
- самостійне застосування засвоєних знань;
- оцінка учнем своєї роботи й її результатів.
    Навички й вміння самостійної роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих вправ, що органічно включаються у навчальний процес.
    Велике значення в цьому відношенні має висока майстерність вчителя, його керівництво активною пізнавальною діяльністю учня, логіка педагогічного процесу, створення проблемної ситуації на уроці, правильна й раціональна організація видів самостійної роботи, пов’язаної із подоланням учнями певних труднощів й підведення підсумків виконання й об’єктивна оцінка роботи.
   Для того, щоб самостійна робота була  ефективною, важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх, повинен  існувати взаємозв’язок класної й домашньої самостійної роботи.
Потрібно  організували класну роботу так, щоб домашня самостійна робота була  її органічним продовженням. Великою мірою робота учнів, хід уроку тісно зв’язані й залежать від якості самостійної роботи учнів удома. Мета домашньої роботи - міцне закріплення вивченого на уроці матеріалу, глибше його осмислення, дальший розвиток набутих учнями умінь й навичок самостійної роботи із текстом підручника, історичними картами. ілюстраціями, схемами. Учні, виконуючи домашнє завдання, привчалися писати прості і розгорнуті плани із окремих питань і тем, складати різні тематичні таблиці, працювати із матеріалами періодичної преси, готувати невеликі повідомлення, реферати на історичні й суспільно-політичні теми.
   Домашня робота має носити творчий характер, будити думку школяра. Завдання вчитель на уроці полягає в тому, щоб максимально застосовувати прийоми стимуляції активного самостійного мислення, щоб творчий дух не залишав школяра навіть вдома, спонукав його до самостійності й активності.
Часто учень не засвоює той чи інший матеріал через невміння самостійно виконувати навчальні завдання, зокрема домашні. Дуже важливо навчити учня складати план й тези прочитаного. Спочатку вчитель навчає учнів на уроці цієї роботи. На такому уроці діти працюють колективно, після  дворазового читання тексту підручника учні отримують можливість проаналізувати його, при допомозі вчителя виділити головне. Можна працювати над текстом, розбивши його на окремі частини й аналізувати кожну із них. Важливо, щоб вчитель  давши вказівки щодо самостійного складання плану, техніки читання, запам’ятовування, запису тез обов’язково проконтролював кінцевий результат.
   Потрібно контролювати роботу учнів через фронтальне опитування. Важливо, проводити диференційовану роботу, окремим учням роздавати картки для самостійної роботи із подібними завданнями (скласти план прочитаного тексту, скласти тези прочитанного) потім збирати й перевіряти зошити окремих учнів. Таким чином було б зрозуміло, настільки учні вміють виділяти головне, над чим треба попрацювати і з'ясувати, чи вміють учні лаконічно висловлювати  свої думки. Не усі учні володіють належним темпом читання, й цей недолік негативно позначається на успішності. Виправити становище допоможе  самостійна  робота над текстом підручника,  система вправ на читання й аналіз тексту підручника,  додаткові завдання додому (прочитати життєпис полководця, уривок із поеми, статтю в газеті).
   Дуже важливо навчити учнів працювати із книжкою й в школі, й вдома, виробити в них звичку «копатися в книжках». Добре ілюстрований підручник дає можливість набагато краще організувати найрізноманітніші види роботи з ним, активізувати розумову діяльність учнів, розвивати у яких активність, самостійність, творчу уяву.
    Ілюстрації підручників діляться на композиційні, схематичні, фотоілюстрації. Самостійна робота учнів над ілюстраціями підручника - це й уявна екскурсія до тієї чи іншої країни, порівняння двох чи кількох ілюстрацій та інші форми роботи. Основною умовою самостійної роботи учнів із ілюстраціями є  вміле поєднання слова вчителя із текстом підручника й малюнком.
   Майже у кожної дитини є потреба проявити свої творчі нахили. Цю потребу учень може реалізувати в процесі написання твору, адже процес написання твору є процесом творчого мислення. Спочатку твір існує як система уявлень про факти, події, котрі треба певним чином підібрати. Щоб успішно керувати цим процесом, розвивати творчі здібності учнів, необхідно знати  їхні індивідуально-психологічні особливості, ставлення дітей до навчання, особливості їхніх знань, умінь й навичок, вольових якостей.
   Ще одним із важливих видів самостійної роботи, яка сприяє розвитку логічного мислення, усної і писемної мови, творчості, активності і самостійності учнів є ведення словника. У курсі історії стародавнього світу учням доводитися мати справу із великою кількістю слів й виразів, без правильного розуміння яких, не можна засвоїти історичного матеріалу.
Для підвищення активності й самостійності на уроках історії можна використати такі форми самостійної словникової роботи:
1) самостійне з'ясування значення слова при допомозі словників, енциклопедій, довідників;
2) складання усних, а потім письмових оповідань-мініатюр із відомими вже словами й термінами;
3) рецензування цих оповідань учнями;
4) добір слів й термінів, що стосуються певної теми, розділу;
5) різноманітні форми роботи із картками.
   Розуміння історичного процесу неможливе без уявлення його в хронологічних рамках. Хронологія приводить весь багатий історичний матеріал у відповідний порядок, фіксує історичні події в часі у тій послідовності, в якій вони  відбувалися. Розвитку логічного мислення сприяють хронологічні картки. Так, на одній картці можна записати століття, на другій - дату, на третій - подію. Показуючи картку на якій записано дату, учням пропонувалося назвати подію. Дуже важливо навчити дітей користуватися “лінією часу”.
    У старших класах багато уваги приділяється таким видам самостійної роботи,  як складання плану-конспекту, що передбачає не лише стислий виклад головних положень, доказів, але й наведення фактів, які ілюструють ці положення. Ефективність роботи по складанню плану великою мірою залежить від наявності в учнів умінь смислового аналізу тексту. План складається за текстом підручника, за кількома джерелами,  план до оповідання, план розповідь до картини, план до розповіді вчителя.
    Важливою є робота учнів над висновками як по окремому уроку, так і по  темі в цілому. Вивчаючи історичні факти й події, учні узагальнюють ці факти і складають  короткі висновки. Спочатку висновки роблять до уроку, потім, коли учні оволодіють певними навичками складали висновки - до всієї теми.                                      
   Активізує пізнавальну діяльність учнів, сприяє формуванню у яких самостійності і робота з таблицями і схемами. Вони є засобом виділення головного, концентрують інформацію в замкнутому просторі. Це дає можливість запам’ятати основні причини, послідовність подій у цілому, їх підсумки й наслідки, ключові дати, поняття, відомості про головних героїв історичних подій. Таблиці і схеми можуть використовуватись на різних етапах уроку, як при ознайомленні з новим матеріалом, так і під час його повторення. Найбільш поширеними на уроках історії є хронологічні таблиці, що групують факти на основі часових відносин між ними, відбивають послідовність подій. Порівняльні таблиці, виокремлюючи суттєві ознаки історичних явищ, аналогічні чи протилежні, сприяють виявленню відносин подібності і відмінності між ними. Активізує пізнавальну діяльність учнів, сприяє формуванню у яких самостійності і робота по складанню хронологічних таблиць,  порівняльних таблиць й схем
   В значній мірі розширяють й поглиблюють історичні знання учнів художньо-історична та науково-популярна література. Це, насамперед, досягається тим, що вчитель організовує позакласне читання учнів,  сам використовує уривки із цієї літератури при поясненні матеріалу на уроці. Існують певні види роботи учнів із цією літературою, котрі найбільш активізують учнів й прищеплюють їм навички самостійної роботи. Це - домашні письмові твори за художньо-історичними книжками, складання учнями старших класів рецензій на історичну літературу.
    Наочність - у викладанні історії також має важливе значення. Використовуючи під час уроків історичну картину чи навчальний кінофільм, вчитель більш активно діє на пізнавальну діяльність учня. Важливо, самих учнів навчити читати історичні картини, використовуючи багаж знань по даній темі. Працюючи над розкриттям змісту картини учні розширюють свої історичні знання по даній темі, роблять свої маленькі “відкриття”, а це підвищує інтерес до уроку й допомагає краще засвоїти нові терміни. Одним з видів активного використовування історичних картин є прийом складання учнями усної, а потім і письмової розповіді за двома-трьома  історичними картинами. Це усна розповідь за даними питаннями із використанням  ілюстрацій історичних картин; письмова творча розповідь за історичними картинами.
   Організація робіт з історичною картою на уроках історії вчить школярів самостійно переносити знання в нову ситуацію, бачити нові функції знайомих предметів і, найголовніше, поповнювати знання та уявлення про історичні події елементами просторових структур. Лише   використовуючи арсенал наявних методичних прийомів, вчитель досягає того, що учні перестають боятися карти і будуть бачити в ній надійного помічника під час вивчення історії. За символами карти вони бачитимуть живу історичну дійсність. Неабияке значення для розвитку вміння самостійно працювати з картою мають роботи творчого характеру, які вимагають від учнів аналізу змісту карти, зіставлення карт, встановлення причинно-наслідкових зв’язків. Такі роботи можуть поєднуватися з роботою за підручником, довідниковою літературою, візуальними джерелами. Важливою умовою успіху самостійних робіт з картою є їх систематичне проведення і своєчасне закріплення прийомів роботи.
   Щоб самостійна робота учнів був ефективною потрібно дотримуватись певних умов:
1) чіткої, конкретної постановки завдань перед учнями;
2) характер завдань й запитань для самостійної роботи та їх складність на різних етапах навчання повинна змінюватись;
3) завдання для самостійної роботи мають бути доступними та посильними;
4) диференціація завдань для самостійної роботи (можна поділити учнів класу на певні групи за рівнем їхні знань та умінь);
5) дотримання  систематичності і послідовності  у застосуванні самостійної роботи учнів в процесі навчання;
6) важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх;
 7) повинен існувати  взаємозв’язок  класної  й домашньої самостійної роботи.
  Самостійна робота учнів у процесі вивчення історії є основним засобом виявлення й розвитку у них творчих здібностей й обдарованості, підготовки їх до практичної діяльності. Залежно від підготовленості учнів, вчитель  визначає послідовність і насиченість самостійної роботи, де кожен учень проявляє свою творчість та ініціативу. У міру переходу учнів із класу в клас зростає рівень їх знань і пізнавальних  можливостей. Історичний процес розкривається все повніше і глибше. У зв’язку із цим й види самостійної роботи поступово ускладнюються, але  треба також пам’ятати, що самостійна робота - не самоціль, а один з засобів поліпшення всієї навчально-виховної роботи, підготовки учнів до життя, до практичної діяльності.

Самостійна робота учнів на уроці (з досвіду роботи)

Самостійна робота учнів на уроці не є самоціллю. Це засіб боротьби за глибокі і міцні знання, засіб формування у них активності і самостійності, рис особистості, розвитку їхніх розумових здібностей. Саме такі завдання я ставлю перед собою, плануючи урок, намагаючись, підвищити його ефективність та результативність, прагнучи до того, щоб учні свідомо засвоїли знання з історії, оволоділи способами та прийомами самоосвіти, розвивали потребу у самостійному поповненні знань.                                                                                                                                                          
   На мою думку, дітей залучати до самостійної роботи на уроках історії потрібно починати ще з 5 класу. Форми роботи можуть бути різними, але до найважливіших належить використання підручника. Для більшості учнів він є чи не єдиним джерелом з вивчення предмета, а в поєднанні з різними методами і прийомами навчання може забезпечити систему знань. Навички роботи з підручником, засвоєні на уроках, учні повинні закріпити вдома під час виконання домашнього завдання. Але підручник не може забезпечити міцні знання автоматично - необхідна постійна і різноманітна робота. Найпростіше завдання - це читання і переказування тексту параграфа. Це дає можливість, з’ясувавши швидкість читання, рівень запам’ятовування і відтворення прочитаного, мовлення учня, провести своєрідну діагностику класу.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             Наступний крок - знайти у прочитаному тексті відповіді на запитання. Це розвиває зорову пам'ять учня, сприяє більш вдумливому підходу до роботи з підручником. Наприклад, розповідаючи про УНР, я прошу знайти у підручнику пояснення цього поняття і зачитати вголос. Такі ж питання можуть стосуватись історичних діячів, історичних подій. Діти люблять допомагати вчителю проводити урок. Так діти вчаться швидко орієнтуватися у підручнику, самостійно шукати відповіді на запитання, краще запам’ятовувати матеріал. Підручник стає помічником дитини.
    Скласти план параграфа, цей вид робіт належить до нелегких завдань для п’ятикласників. Найважче учням дається лаконічне і чітке формулювання пунктів плану, словниковий запас учнів бідний, а грамотність кульгає. Складання плану продовжується і в старших класах, даю щодо складних насичених тем.
    Найпоширеніший вид самостійної роботи на уроках історії є складання таблиць. Робота з таблицями дає можливість швидше, легше, краще засвоїти історичні знання та сформувати міцні інтелектуальні знання і навички. На уроках я вчу складати різного виду таблиці, зокрема, порівняльного характеру. Таблиці у 5-6 класах допомагають систематизувати їх знання, у 7-9 класах робота з таблицями ускладнюється та урізноманітнюється. Отже, робота з таблицями  дає можливість учителю:
1) урізноманітнити  методи проведення уроку;
2) сконцентрувати увагу учнів на ключових моментах уроку;
3) активізувати роботу учнів на уроках історії;
4) навчити учнів виділяти головні, найважливіші положення, що стосуються теми;
5) навчити учнів самостійно працювати з підручником, зошитом;
6) навчити учнів встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, самостійно робити висновки;
7) сформувати навички виконання графічних робіт.
     Одним із засобів залучення учнів до пошукової роботи є проблемне навчання. Результатом проблемного навчання є нові знання, вміння. Основною формою проблемного навчання є урок. Розв’язування проблеми означає самостійне розкриття суті явища. Тому проблемний урок вимагає від учителя так організувати роботу учнів, щоб вони отримали весь необхідний фактичний матеріал, інакше неможливо буде розкрити суть події.
    Існують різні варіанти залучення учнів до розв’язання проблемних завдань. Можна, вивчивши фактичний матеріал з певної теми, запропонувати учням зробити висновки, дати оцінку, визначити позитивні і негативні наслідки. Наприклад, на уроці «Модернізація Російської імперії»(9 клас. Всесвітня історія), вивчивши зміст селянської реформи 1861 року, запропонувати їм розв’язати проблемне питання: «До 1917 року цю реформу називали Великою. Чи згодні ви з такою точкою зору? Свою відповідь аргументуйте». Учні дають свою оцінку селянській реформі у Росії та визначають її вплив на розвиток країни. У 7 класі на уроці з історії України  («Галицько-Волинська держава за правління Данила Галицького та його наступників») учні давали оцінку вчинку князя Данила Романовича, який поїхав до Золотої Орди випрошувати ярлик на Галицько-Волинське князівство. Найцікавіші моменти уроку, коли учні, що дотримуються різних точок зору, починають дискутувати між собою, відстоюючи свою позицію і помічаючи слабкі місця в інших. «Якщо не  висловлено протилежних думок, ні з чого вибирати краще,» - писав Геродот.
    Розв’язання проблемного завдання характеризується найбільш високим рівнем пізнавальної активності й самостійності учнів, змушує їх шукати нове ставлення , яке не міститься в умовах завдань, чи такі способи перетворення заданих умов, які їм невідомі.
    В основу лабораторно-практичних робіт покладено дослідження історичних джерел. Завдання учнів - проаналізувати ці джерела під різними кутами зору і зробити відповідні висновки. Це є залучення учнів до пізнавальної діяльності, до самостійної роботи, до кращого опанування знаннями. Наприклад, у 9 класі при вивченні теми «Суспільно-політичні течії та рухи в Росії. Повстання декабристів». Мета роботи - розкрити зміст програми таємних організацій декабристів, їх соціально-економічну спрямованість на перетворення Росії, прагнення розв’язати найголовніші суперечності в Росії шляхом ліквідації кріпацтва та самодержавства; визначити місце,яке посіла Україна у планах декабристів; формувати вміння аналізувати і узагальнювати  історичний матеріал, спираючись на самостійну роботу з першоджерелами. Учні опрацювали фрагменти документів декабристів – «Руську правду» Павла Пестеля, Конституцію Микити Муравйова. Завдання різних рівнів складності - це  можливість всім учням взяти участь у їх виконанні. Оцінювання роботи проводиться за кількома критеріями:
- повнота відповіді;
- відповідність поставленим завданням;
- рівень самостійності у виконанні роботи;
- уміння робити висновки.
   Систематичне і комплексне використання лабораторно-практичних робіт є дієвим засобом розвитку пізнавальної активності школярів, залучення їх до самостійної роботи.
  Вищою формою самостійної діяльності учнів є дослідницька діяльність учнів. Формування науково-дослідницьких вмінь у школярів - це процес складний і довготривалий. Він не виникає на порожньому місці і не розвивається сам по собі. Однією з форм навчально-дослідницької діяльності є самостійна робота учнів. Вона ґрунтується на вивченні наукової, навчальної, науково-популярної літератури, публікацій в газетах, журналах, архівних та музейних матеріалів. Процес дослідження має індивідуальний характер. Вибирається тема, складається план роботи, знайомство з джерелами, вибір і оцінка фактів, оброблення інформації, написання роботи, її рецензування,  доопрацювування, остаточне редагування та оформлення, захист роботи. Науково-дослідницька робота у школі тісно пов’язана із позакласною роботою з історії.
    Отже, самостійна робота учнів на уроках дає позитивні результати, формуючи в них потребу у самостійній діяльності, прагнення заглибитися в суть ще не розв’язаних проблем. У школі такі діти вирізняються упевненістю в собі, у своїх знаннях, уміннях, цілеспрямованістю, зосередженою роботою на уроках. Вони беруть активну участь в олімпіадах, конкурсах, змаганнях.
ІІІ. Висновок.
       Значення самостійної роботи в навчальному процесі важко переоцінити. Самостійна робота сприяє формуванню самостійності як якості особистості, сприяє реалізації принципу індивідуального підходу, дозволяє диференціювати навчальні завдання і тим самим сприяти досягненню дійсно свідомого і міцного оволодіння знаннями. Можна сказати, що тільки в ході самостійної роботи учні розвивають ті пізнавальні здібності, здобувають і удосконалюють ті уміння і навички, без яких неможливо оволодіння знаннями як у школі, так і в житті.
   Самостійна робота - це вища форма навчальної діяльності учня, що є формою самоосвіти.
   Від учителя самостійна робота учнів на уроках вимагає досконалого володіння прийомами і методами ведення уроку, знання вікових і психологічних особливостей учнів, бажання працювати творчо, використовуючи нетрадиційні уроки та інтерактивні методи. «Освічена людина тим і відрізняється від неосвіченої, що продовжує вважати свою освіту незакінченою»( К. Симонов ). .                                                                  Учитель – керівник і організатор пізнавальної діяльності учнів. Він навчає, формує світогляд, сприяє розвитку у дітей пам'яті, уваги, мислення, формує вольові якості, дбає про поглиблення і зміцнення знань, про розвиток творчих здібностей. На уроці він організовує, спрямовує роботу учнів, розробляє методику організації кожного виду самостійної роботи, добирає матеріал для неї, планує індивідуальну допомогу окремим учням.
   Важливо, щоб обов’язковим для кожного вчителя стало правило: «Не роби за учнів того, що вони можуть зробити самі».      

Література.

1. Бутенко Г. В.   Самоосвітня діяльність учнів на уроках історії. 7 клас// Історія та правознавство, 2006, № 32, ст.. 2 – 9
2. Бухлова Н. В.  Організація самоосвітньої діяльності учнів // Історія та правознавство, 2005 № 13, ст. 7 – 10
3. Десятов Д. Л. Використання наочності як основи створення проблемної ситуації на уроці історії // Історія та правознавство, 2010, № 6, ст. 4 – 7
4. Десятов Д. Л. Організація практичних робіт з історичною картою на уроці // Історія та правознавство, 2005, № 25, ст. 2 – 4
5. Добриця М. В. Кросворди на уроках історії // Історія та правознавство, 2010, № 26, ст. 12 – 16
6. Іванова Н.В.  Самостійна робота з картою як один із напрямів формування просторової компетентності.  Історія та правознавство, 2013, № 14-15, ст. 7 -10
7. Іпатенко Н. М.   Проблемне навчання як засіб формування пізнавальної самостійності учнів на уроках історії // Історія та правознавство, 2005, № 4, ст. 2 – 4
8. Іпатенко Н. М.   Проблемне навчання як засіб формування пізнавальної самостійності учнів на уроках історії // Історія та правознавство, 2005, № 5, ст. 2 – 5
9. Колісник В. Організація самостійної роботи на уроках історії  // Історія в школі, 2012, № 4, ст. 26 – 27
10. Коліщук С. В. Ефективність використання таблиць і схем під час викладання історії України // Історія та правознавство, 2010, № 14, ст. 12 – 15
11. Мережко З. В.  Формування просторової компетенції на уроках ( з досвіду роботи) // Історія та правознавство, 2010, № 26, ст. 2 – 6
12. Моргун І. М. Самоосвітня діяльність учнів з історії Стародавнього світу у 6-му класі з метою поглиблення знань та розвитку творчих здібностей // Історія та правознавство, 2005, № 26, ст. 2 – 6
13. Осадчук Р. До проблеми організації самостійної роботи учнів у профільному навчанні // Історія в школі, 2006, № 4, ст. 23 – 25
14. Пономарьова Т. В. Порівняння на уроках історії // Історія та правознавство,    2007,  № 5 – 13